Всі права захищені. АВБУ 2007-2010 рік. Використанні матеріалів тільки з дозволу авторів avbu@ukr.net
Литовка Володимира Вікторовича
м. Ромни, Сумської області, ЗОШ №5

          Філософські проблеми сучасної природничої освіти

       Уже кілька років ми живемо  в XXІ столітті.  Цей поділ на роки досить умовний, як і наше життя. У новому столітті нікуди не зникли кризові явища та різні проблеми по всіх напрямках людської діяльності. Спад економіки, порушення екологічної рівноваги тільки поглибили кризу людського духу й моралі.

           Вирішити будь-які проблеми зможе тільки людина, бо першопричиною їх є сама. Тому все, насамперед, залежить від  внутрішньої сутності людей.

           Сьогодні  освіта має базуватися на гуманістичній ідейності, основах моралі й духовних цінностях. Тому основою практичної педагогічної діяльності повинен стати новий філософський принцип, який можна назвати екологічним гуманізмом або природничим гуманізмом.

           Головним ідейним провідником концепції екологічного гуманізму є педагогічний геній Василя Олександровича Сухомлинського. Будь-яка ідея завжди  виникає своєчасно. Вона запрограмована на перманентний розвиток, відкриту дискусію, об’єктивну критичність та пошуки альтернативи. Ідея екологічного гуманізму ніколи не стане аксіомою, бо людська педагогіка як і саме суспільство перебувають у безперервному розвитку й оновленні.

  Здорові діти – основа існування будь якої нації. Ця аксіома відома кожному, хто причетний до освіти. Але не всі знають, що здоров’я слід аналізувати насамперед як індикатор екологічного благополуччя дитини. Коли йдеться про нашу освіту, то знання часто набуваються ціною власного здоров’я. Справді, у перший клас дитина йде здоровою, а закінчує школу й разом з атестатом одержує медичний діагноз, а то й не один. Психоемоційні навантаження, нові програми, бурхливий ритм життя, екологічна криза по всіх напрямках діяльності суспільства роблять свою справу. І не найкращим чином. Життя, навчання, виховання – це безперервні процеси. Якщо говорити про мислення як основу діяльності, то чому ж логіка цього процесу дискретна? Чи не в цьому більшість наших проблем, помилок, органічних патологій?

            Будь-яка стратегія діяльності суспільства полягає в його розвитку (еволюції). Це стосується й процесу логіки мислення. Визначальною стратегією розвитку соціуму повинно стати не економічне зростання (воно несе технократичний зміст), а еволюція духовних начал, де базовим принципом є наявність процесів перманентного логічного мислення.

           Безперервне логічне мислення  людини формується від часу її народження. Але вся проблема полягає в тому, що цей процес здійснюється вчителями, які (в основному) володіють тільки дискретним логічним мисленням. Звідси всі проблеми, труднощі пізнання реального світу, адже навчально-виховний процес на 80% відбувається у віртуальному вимірі (наочність, електронні засоби, абстрактність багатьох процесів та явищ).         Плануючи свою діяльність, людина не замислюється, що будь-яке конкретне завдання має багато векторів розв’язання і досягнути мети, в абсолютному вимірі, неможливо. Із часом ми переконуємося, вирішення проблеми досягається різними шляхами, а алгоритмів діяльності є безліч.

Для природничої освіти таким алгоритмом  може стати екологічний гуманізм, який у сучасній освіті знаходиться в зародковому стані. Тому проблеми й помилки, що виникають при викладанні дисциплін природничого циклу не є випадковими. Вони невідворотні й стійкі в силу дискретності процесів нашого логічного мислення. Отже, забезпечити гармонію розвитку дитини може лише сучасна, модернізована система природничої освіти з домінуванням у діяльності перманентного логічного мислення.

Новий час диктує інші підходи до процесів навчання та виховання. Усі надбання суспільства закладені  в сучасних популяціях людей генетично. Їх реалізація здійснюється протягом всього життя кожної людини. Самородки слов’янського етносу: К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, -  пристосовували й удосконалювали педагогіку наших предків до вимог свого часу. Сьогодні цих класиків педагогіки можна сміливо назвати нашими сучасниками, бо їх педагогічні ідеї були на багато кроків попереду самого суспільства. Не треба забувати  й про те,  що наша цивілізація теж еволюціонує. Вона постійно потребує удосконалень, різних модифікацій, нових поглядів на певні проблеми. Разом із новими тенденціями в стані соціуму  відбуваються значні зміни у свідомості кожного покоління в значенні наближення до реальності буття, з незначним об’ємом абстрактних понять та умовностей  Сучасна педагогіка повинна враховувати стан кризових явищ у суспільстві не тільки в екологічному плані, а й у моральному та духовному.

Духовність, моральність, соціальна активність – основа переходу людської цивілізації до вищого рівня існування суспільства. Такий перехід невідворотний. Його ознаки почали проявлятися одразу після закінчення Другої світової війни. Цей процес пригальмувався із розвитком кризових екологічних процесів у ноосфері. Для того, щоб перехід на вищий рівень існування відбувався швидше, необхідно в педагогіці впроваджувати та розвивати новий філософський принцип навчання й виховання –  екологічний гуманізм.

Екологічний гуманізм – це усвідомлення людиною цінності власного життя та навколишньої природи шляхом пізнання нею добра, істини, краси, адже наша суть – це духовність, нова форма мислення, яку часто називають екологічним мисленням. Екологічне мислення формується й розвивається на основі екологічної свідомості. Воно матеріалізується через екологічну діяльність індивіда чи групи людей. Такі дії іноді трактують як охорону природи. Але поняття „екологічний гуманізм” має значно ширший зміст.

У філософському плані – це аксіома: не вбивай, не руйнуй, не зраджуй (як у Біблійних заповідях). У педагогічному розумінні гуманізм екологічний – це гармонійні, різнопланові стосунки в трикутнику  учитель – учень – довкілля.

Ідеї педагогів-класиків – це лише певна модернізація християнської етики, пристосованої до новітнього часу. Гуманістичні засади об’єднали минуле з сьогоденням і є основою становлення майбутнього покоління.

Природнича етика пояснює об’єкти живої природи з погляду науковості й одночасно моральності. Моралізація того, що вивчається, є обов’язковою умовою реалізації екологічного гуманізму. Тому подальший розвиток суспільства завжди вимагатиме морально-етичного регулювання. А морально-педагогічні норми слугуватимуть відображенням і формою регулювання протиріч у педагогічних діях. Критерії педагогічної моралі кожний учитель обирає й розвиває сам. Але ігнорування екологічного гуманізму як фундаментальної бази  викладання предметів природничого циклу з особливою педагогічною специфікою не має ніякого сенсу.

           Сьогодні в освіті найбільше турбує психологічна неготовність учасників навчально-виховного процесу до принципових змін чи навіть модернізацій. Це той момент, коли сприйняття, свідомість, мораль, перебувають позаду технократичного вектора розвитку суспільства. На превеликий жаль, це шлях у порожнечу.

           Науковість – головна категорія сучасного навчально-виховного процесу. Доведень це не потребує. Усі ми є свідками велетенських кроків науки. Успіхи молекулярної біології, генетичної інженерії, всеохоплююча комп’ютеризація змінили свідомість цілого покоління. З іншого боку екологічні проблеми не тільки не зникли, а й наростають. Білі плями в біології залишаються. Доведення досягнень науки до свідомості школяра сьогодні здійснюється багатовекторно. Але все ж  домінуючим фактором науковості завжди буде друкована інформація. Це сучасна науково-популярна література, біологічні, екологічні, медичні рубрики в місцевих, обласних, всеукраїнських газетах, часописах. Ще раз можна наголосити про те, що книга – головне джерело науковості для школяра. Вона навчає дитину мислити творчо, читати між рядків, переносити себе на місце подій, бути віртуальним дослідником прочитаного. В Сухомлинський говорив про те, що без книги немає науки й не може бути всебічного розвитку. З іншого боку процес викладання природничих дисциплін має бути максимально наближеним до довкілля.

Основне завдання учителя – не  наповнювати свідомість учня кількістю біологічної інформації, і навіть не якість її є пріоритетною, а те, як  дитина може розуміти природу, уміє спілкуватися з нею, передбачає наслідки своєї діяльності, має можливість захистити довкілля та себе.

Необхідно, щоб кожна дитина замислювалася над явищем чи подією, могла виявляти зміни довкілля, прогнозувати подальший розвиток подій, ставити запитання  та шукати самостійну відповідь на них. Відповідальність, стимуляція думок про завтрашній день повинні  керувати свідомістю молодої людини. Це і є основою екологічного мислення.

         Великий гуманіст Василь Сухомлинський вважав головним завданням у навчально-виховному процесі створення гуманістичного простору, де діють  тільки позитивні чинники. Виховання та навчання повинні базуватися на високій моральності усіх суб’єктів, адже гуманізм – як філософський принцип, є необхідною передумовою всебічного та гармонійного розвитку людини. Він утверджує право людини на певний ступінь свободи сприймання інформації з довкілля. Прагнення до освіти закладено в нас на рівні підсвідомості. Тому освіта повинна бути демократичною, як і стосунки між учасниками навчального процесу. Поєднання мети вчителя й учня у спільні дії сприяє виникненню об’єднуючої мотивації. Совість і почуття сором’язливості – це своєрідні й надійні гаранти відповідальності та обов’язку. Вони невідступно спонукають дитину до самоконтролю, мотивують певні навчальні проблеми. Шляхів до позитивної мотивації в навчанні дуже багато. Кожне запитання завжди збуджує бажання знайти відповідь. Бо думка пробуджується тільки думкою, а знання повинні працювати на учня. Усе це азбука педагогічної майстерності великого Сухомлинського.

У людини існує безліч цінностей у цьому житті. Необхідність спілкування дитини з живою природою, здатність її відчувати себе частинкою довкілля, можливість впливати (у позитивному сенсі) на неї приходить тільки в зрілому віці, тоді, коли людина починає відчувати короткочасність свого перебування на Землі. Але базові основи цих відчуттів, прагнення до творчості закладаються у шкільному віці. Учитель через урок реалізує початок творчості молодої людини, саму можливість її самореалізації.   

           Кожному зрозуміло, що в діяльності головним критерієм  є право свободи вибору (що вчити, як вчити, скільки вчити).         Екологічний гуманізм як принцип діяльності мислення людини, не зраджуючи, не вбиваючи, не руйнуючи, сприймається дитиною реально, об’єктивно, тільки під час безпосереднього контакту її з природою, коли максимально залучаються до роботи всі сенсорні системи, та глибоко аналізуються причинно-наслідкові зв’язки. Тому уроки в живій природі, вибудувані на загальних педагогічних принципах: вільного вибору, відкритості, діяльності, зворотного зв’язку повинні стати стрижнем у процесах пізнання Всесвіту. Проведення занять на екологічних стежинах значно підсилюють пізнавальний інтерес дітей.

                      Все це забезпечує активні форми навчання, елементи нових педагогічних технологій, засвоєння краєзнавчого матеріалу, відповідальне ставлення до екологічних проблем, усвідомлення наукових основ гармонії в природі. Екологічна освіта при цьому стає інформативним фактором, полегшує через міжпредметні зв’язки опанування учнями інших предметів. На уроках у природі в дітей закладаються основи екологічного гуманізму.                                      

Становлення людини з екологічним способом мислення – це перший проміжний результат, що забезпечує природнича педагогіка. Це відносно нова, четверта форма логічного способу мислення людини. Вона особливо необхідна сьогодні кожній молодій людині. Бо всі ми зараз живемо в епоху глобальних кризових явищ. Передумовою екологічного способу мислення є екологічна свідомість.

Екологічна свідомість є особливим, надзвичайно складним станом  маленької частинки ноосфери, якою є людина, й одночасно складовою єдиної суспільної планетарної свідомості. Позитивна свідомість дає здоров’ю конкретній людині та довкіллю. Негативна – викривлює і спотворює простір, приводить до різних конфліктів. Кожне наступне покоління людей плекає в собі свою свідомість на основі діяльності попереднього. Теоретично кожен із нас повинен сканувати простір, перебудовувати інформацію, моделювати нові форми енергії мислення, створювати навколо себе сприятливе середовище, генерувати в собі мир. Адже навколо нас усе змінюється, у тому числі й екологія душі. Екологічна свідомість плавно перетворюється в спосіб мислення, чи можливість мислити екологічно закладено в кожному з нас. Потрібен лише поштовх.

Охорона природи – практичне спрямування людської екологічної діяльності. Прагнення допомогти їй приходить до кожної дитини через підсвідомість самостійно, у різний час, воно дуже індивідуальне. Це просто спілкування із природою, створення вдома живих куточків, розробка екологічних проектів.

Сьогодні в площинах дитина – батьки, дитина – природа зв’язки надзвичайно ослаблені. Батьки не можуть забезпечити дітям відповідну екологічну освіту та виховання, а самі діти шукають свою нішу в природі на рівні підсвідомості. Технократизм у розвитку сучасного покоління переважає над духовністю та моральними якостями. Цю проблему може розв’язати екологічний гуманізм через багатовекторність діяльності всіх учасників навчально-виховного процесу.

Більшість людей постійно перебувають у просторі насиченому різноманітною інформацією. Через свідомість проходять найактуальніші питання реального світу. Тому сучасна педагогіка не повинна стояти осторонь від проблем дорослих людей. У них теж необхідно постійно виховувати правильне розуміння процесів у довкіллі та позитивно впливати на них.

Найбільший вплив на пересічних громадян мають засоби масової інформації (електронні та друковані). Найближче до рядових жителів конкретної місцевості здійснює місцева преса. Тому постійна інформація екологічного змісту завжди буде мати позитивний вплив на батьків школярів, а від батьків – на дітей. Матиме силу і зворотний зв’язок (принцип бумерангу). Різні екологічні заходи (акції, конференції, семінари та ін.) не залишать нікого байдужим. Це і є педагогікою розвитку.

Будь-яка діяльність – це урок наближений до реальних явищ у довкіллі, урок, що враховує зміни в природі та суспільстві, урок пронизаний гуманізмом, урок, на якому враховано класичний педагогічний досвід, менталітет дитини її почуття й прагнення – це урок вищого духовного рівня. Він закладає можливість навчання людини на протязі всього життя, її здатність до самовдосконалення, дозволяє  жити в новому суспільстві, яке формується вже сьогодні. У майбутньому це буде суспільство в якому домінуватимуть основи екологічного гуманізму. 

Здається, що змінити людину з її поглядами, принципами діяльності дуже важко, але  не треба забувати про те; що діти –  це квіти життя, і від садівників дуже багато залежить, якими вони виростуть і яке дадуть насіння.

Стан розвитку соціуму визначається його загальнокультурним розвитком та освітою. Ці якості суспільства формуються вчителем. Виникає просте запитання:

„А яким повинен бути сучасний учитель, за якими критеріями його оцінювати?” Адже він постійно перебуває під потрійним контролем (контролюючі органи, батьки, діти).

Відповідальність за власну діяльність, свою значимість для суспільства вчитель починає відчувати тоді, коли бачить перспективи розвитку своїх вихованців. Бачення державного соціального замовлення теж слугує чудовим стимулятором активної діяльності педагога.

Цивілізований, здоровий соціум завжди був зацікавленим у творчій, ініціативній особистості вчителя. Парадоксально, але факт, що різні сили постійно прагнули використати педагога в своїх інтересах. Це показник сучасного стану розвитку держави. Незважаючи ні на що, сьогодні самою найсвідомішою частиною українського суспільства залишається вчитель.

Перш за все, увесь інтелект держави – це продукт діяльності вчителя, бо кожна особистість завжди ностальгічно згадує своє оточення, яке її формувало, і в першу чергу із вдячністю свого вчителя.

Тому будь-які реформи в освіті, без активної участі рядових учителів, завжди будуть нежиттєздатними, якщо від соціуму не буде замовлення на вчителя та його продукцію – високу духовність, мораль,  інтелект. Адже вчитель, перш за все, є духовним суб’єктом часу, що його формує, а потім уже –  матеріальним.

          Головний обов’язок учителя – завжди сіяти добре, мудре, вічне, бо світ був задуманий як простір для добра й краси для всіх і кожного.

Література
Сухомлинский В. О воспитании. – М., 1973.
Сухомлинский В. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина. – Кишинев, 1979.
Сухомлинський В. Сто порад учителеві. – К.: Радянська школа, 1988.

Повернутись на авторську сторінку

Всеукраїнська громадська організація
Асоціація  вчителів біології України

За радісне й успішне навчання!
Вчителям біології